Комітет з питань правосуддя рекомендує парламенту прийняти за основу проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів
Комітет з питань правосуддя рекомендує парламенту прийняти за основу проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо адміністративного судочинства
На засіданні члени Комітету зазначали, що законопроект (реєстр. №8034) спрямований на забезпечення реалізації завдань адміністративного судочинства щодо своєчасного і якісного розгляду справ з метою захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб´єктів владних повноважень.
Відповідні зміни пропонується внести до статей 20, 21, 22, 52, 69, 81, 87, 100, 102, 106, 107, 108, 109, 122, 183-2, 170, 182, 183, 186, 187, 193, 195-1, 197, 198, 212, 214-1, 220, 223, 227, 230, 252, 254 Кодексу адміністративного судочинства та доповнити його новими статтями 93-1 і 189-, та виключити підпункт "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року "Про державне мито".
Народні депутати, підтримуючи ідею законопроекту в цілому, під час обговорення висловили низку зауважень, які будуть враховані під час його доопрацювання до другого читання.
Зверталася увага на те, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Водночас, низка запропонованих законопроектом змін та доповнень є такими, що звужують обсяг процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, це положення законопроекту щодо: подання доказів особами, які беруть участь у справі, до початку судового розгляду; вимоги щодо подання позовної заяви, виготовленої лише друкованим способом; зміни та доповнення апеляційної скарги лише до початку судового розгляду справи. Окрім цього, підкреслювали члени Комітету, законопроект передбачає внесення змін до правил визначення підсудності кількох пов´язаних між собою вимог (стаття 21 Кодексу адміністративного судочинства). Зокрема, пропонується імперативна норма про заборону об´єднувати в одне провадження кілька вимог, які, відповідно до правил статті 18 Кодексу адміністративного судочинства, предметно підсудні різним адміністративним судам. Однак, така законодавча новація, вважають парламентарії, суперечить таким принципам правосуддя як його доступність та процесуальна економія часу відправлення правосуддя.
Крім того, члени Комітету наголошували й на тому, що проектом закону пропонується доповнити Кодекс адміністративного судочинства новою статтею 93-1 з назвою "Витрати на інформаційно-технічне забезпечення" і внести до статей 87, 106, 187, 212 приписи про обов´язкову оплату позивачами цих витрат у зв´язку з розглядом справ судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Таким чином, проектом вводиться новий додатковий вид судових витрат, пов´язаних з розглядом справи. Враховуючи характер правовідносин у сфері адміністративної юрисдикції і специфіку завдань адміністративного судочинства, народні депутати вважають, що запроваджувати цей новий вид витрат, пов´язаних з розглядом адміністративних справ, недоцільно. Обґрунтування необхідності встановлення цього виду витрат в Кодексі адміністративного судочинства, на думку членів Комітету, є непереконливим, соціально невиправданим і таким, що суперечить вимогам статті 130 Конституції України, яка установлює, що фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою, а видатки на утримання судів визначаються окремо у Державному бюджеті України.
Також зазначалося, що положення нових частин 10 статті 182 і 8 статті 183 Кодексу адміністративного судочинства про те, що судові рішення за наслідками розгляду справ про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання і про усунення цих обмежень, ухвалені менше ніж за два дні до проведення відповідних заходів, є остаточними та оскарженню не підлягають, на думку народних депутатів, неприйнятні, оскільки в разі їх прийняття створюються умови, за яких судові рішення будуть ухвалюватися саме у зазначений строк і тоді цими остаточними рішеннями, які не підлягають оскарженню, громадяни будуть позбавлятися права на свободу зібрань. Таким чином, проектом надається можливість створення технічних обмежень щодо реалізації права на свободу зібрань, передбаченого частиною 2 статті 39 Конституції України.
Парламентарії наголошували, що суд має бути дієвим, тобто закон має надавати йому можливість прийняття якісних рішень упродовж розумного строку після справедливого розгляду справ (пункт 31 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р.). Водночас, зазначалося на засіданні, законодавство про адміністративне судочинство за загальним правилом не передбачає обмежень за видами справ, у яких можуть подаватися касаційні скарги. Тому запровадження заборони повертати справи на новий розгляд загрожує перевантаженням суду касаційної інстанції, що у свою чергу призведе до порушення права на судовий захист упродовж розумного строку. Згідно із теоретичними постулатами, світовою наукою - касаційний суд є "судом права", а суди першої та апеляційної інстанцій є "судами факту". Але відповідно до положень проекту суд касаційної інстанції перетвориться у суд першої інстанції. Тоді виникає питання, а який суд має виступати в такому випадку судом апеляційної чи касаційної інстанцій. Проаналізувавши ситуацію, яка може виникнути після прийняття цього проекту, можна дійти висновку, що термін розгляду судової справи не зменшиться, а збільшиться. Тому запропоновані зміни до статей 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства викликають заперечення.
Також члени Комітету зазначали, що проект закону потребує редакційного доопрацювання з урахуванням вимог нормопректувальної техніки. На основе источника: portal.rada.gov.ua
Головна 
