Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» - іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Закон України «Про іпотеку» прямо не називає іпотеку одним із видів застави, однак частина 1 статті 575 Цивільного кодексу України вказує, що іпотекою є застава нерухомого майна. Аналіз статей 589 Цивільного кодексу України, статті 20 Закону України «Про заставу», статті 33 Закону України «Про іпотеку» дає можливість зробити висновок, що юридичною підставою для звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) є невиконання зобов'язання в момент настання терміну його виконання. Фактичною ж підставою для цього є виконавчі документи про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки), за якими державний виконавець проводить відповідні виконавчі дії. До них відносяться виконавчі написи нотаріусів та рішення судів. При цьому, слід мати на увазі, що звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється виключно за рішенням суду (стаття 20 Закону України «Про заставу», стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
Головна 
